Консультпункт

 

Заповіді батьківства

Одвічне питання турбує не одне поколіннябатьків: як виховував ти дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ?
Чимало вчених у різний час обгрунтували своє бачення батьківської педагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд цінних настанов, які з урахуванням сучасного практичного досвіду лягли в освіту прийнятих у Міжнародний рік дитини десяти правил поведінки батьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватися ті, кому Богом призначено плекати найдорожчий скарб - їхніх дітей.

1.Люби свою дитину!

Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри в себе, не завдавай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2.Оберігай своє дитя!

Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть, якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину квітку, яку можуть знівечити.

3.Будь добрим прикладом для своєї дитини!

Прищеплюй до духовних вартостей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4.Грай зі своєю дитиною!

Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини - водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви.

5.Працюй зі своєю дитиною!

Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучуй до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими - то погляд у майбутнє.

6.Дозволь дитині набувати життєвого досвіду,

нехай навіть не безболісного, але самостійного!

Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій "збирати свою скриню", навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть викликати соціального інваліда.

7.Покажи дитині можливості і межі людської волі!

Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8.Привчай дитину бути слухняною!

Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані її самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання.

9.Чекай від дитини лише таких думок та оцінок,

на які вона здатна на даному етапі свого розвитку

і які може підказати її власний досвід!

Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай її, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10.Давай дитині змогу набувати такі враження,

які полишатимуть вартісні спогади!

Дитина, як і дорослий, "живиться" різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула, відчувала, якомога більше цікавого для себе, щоб збагачувалася корисними знаннями і добрими почуттями.

                               

Консультація для батьків

"Як підготувати дитину до дитячого садка"

Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями - сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка... У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день - великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.

Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім'ї, як і навички гігієни.
Батьків часто турбує, як одягати дитину для дитсадка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі "змійкою", одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути трплячим - нехай учиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю "процедуру" на цікаву гру.

Дитина ще вдома повинна привчатись втішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім'ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатити дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробити їх комунікабельними.

Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов'язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жоргонізми. Пильнуйте себе!

Проте самого наслідування дорослих і запам'ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в саду дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрі, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу "мовчальника".

Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення - основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім'ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, начається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя це однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім'ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніколи не пізно надолужувати своє дитя в "спортивні невдахи". Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.

                  

Консультація для батьків

"Як провести вихідні дні"

Усі з нетерпінням очікують вихідні дні, як дорослі так і діти. За тиждень організм втомлюється не лише фізично, а й морально. Ваша дитина цілий день перебуває в дошкільному закладі, ввечері вдома майже немає часу на спілкування в родині.
Тому у вихідні дні так важливо, якомога більше приділяти увагу один одному у сім'ї, а особливо це потрібно дитині. Все, що ми не встигли розказати, показати дітям у будні дні, ви повинні зробити це за вихідні. 
Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих?
По-перше, необідно як найбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо дозволяє погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк. Багато молодих сімей полюбляють відпочинок на лоні природи, але все зводиться до вогнища, шашликів та навіть до банальної випивки. А діти в цей час представлені самі собі. І чим вони займаються в цей час батьків не дуже турбує, лиш би не заважали дорослим "культурно відпочивати".
Користі від такого походу на природу дітям немає, а ось шкоди по-вінця. Адже дії батьків не співпадають з тим, чого їх навчали вихователі. А саме: розводити багаття у лісі, ламати гілки та нищити дерева й кущі, смітити, розпивати алкогольні напої, палити цигарки тощо.

Якщо ви ідете з дітьми на природу, то повинні на все живе звертати увагу, дивуватися, задавати дітям запитання, відповідати на їхні, а ні в якому разі не ігнорувати. Якщо ж можливо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не придумуйте щось самі, а пообіцяйте (і обов'язково виконайте) знайти відповідь у книгах, коли повернетесь додому.

По-друге, дітям, та й вам також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах. Звичайно це зараз коштує чималих грошей, але години спілкування з дитиною, перегляд вистави з нею, а потім обговорення баченого, захват вашого малюка тим, що це все було разом з вами не має ціни - тому що це спілкування безцінне.

Якщо ж на дворі погода не дозволяє вийти за поріг, то і вдома можна знайти масу цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу і обговорити прочитане, пограти в шашки, чи шахи, лото, розіграти театральну виставу по знайомій і любимій казці. Залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок в своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Все це слід робити так, щоб малюк працював "не з під палки" а із задоволенням: заохочуйте, підбадьорюйте, не скупіться на похвалу. Навіть, якщо розбилась ваша любима чашка, то заспокойте дитину, що то не саме страшне, та й взагалі ви вже давно мріяли купити іншу ще кращу чашку, але трішки жаль викидати цю.

Батьки, що люблять своїх дітей, завжди знають, як розумно провести вихідні дні з користю і для себе і, головне, для своєї дитини. Цей "потрачений" час на спілкування з сином чи донькою вернеться до вас сторицею вдячністю маленьких сердечок ваших дітей.

Бажаємо вам успіху в цій, здавалось би, легкій та, в той же час, важкій справі, як спілкування з дитиною, її виховання.

Консультація для батьків

"Граємось вдома"

Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.
Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.
Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.

Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.
Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він "У сірники" з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники.

Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями.
Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменники. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залиш.

Сірникова картина.

Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?
Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.
Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість. 

Сірникові коробки

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

Де мій гудзичок?

Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящичи в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

Ложки, чашки, миски, сковорідки

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А бітькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!
Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.
Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.
Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, гудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипти крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно. 

«Виховання у дітей любові до Батьківщини»

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини - місця, де людина народилася.

У цьому звязку величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:

формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сімї, дитячого садка, міста);

формування духовно-моральних взаємин;

формування любові до культурного спадку свого народу;

виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

почуття власної гідності як представників свого народу;

толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сімї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Якщо патріотизм - це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

можливо визначити в декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

Завдання батьків формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сімї були свої обовязки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сімї”.

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як звязана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Наступний етап - виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її память.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу..

Назву країни можна закріпити з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до памяті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів - захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

У старших дошкільнят мають скластися поняття сімї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та сестер.

Шести-семирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: "Чим відрізняється традиційне житло українців - хата (в т.ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?"

Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота. Отже, національна риса - відчуття краси.

Відповідь на запитання "Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?" - "На Ви" - свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

Шести-семирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один десяток українських народних пісень.


Основні принципи роботи сім'ї в трудовому вихованні дітей

- Прилучення до праці через самообслуговування;

- Поступовий перехід від самообслуговування до праці для інших;


- Поступове розширення кола обов'язків, нарощування їх складності;


- Тактовний і постійний контроль якості виконання трудових доручень;

- Організація навчання виконання трудових операцій;


- Формування у дитини впевненості у важливості виконання дорученої йому роботи;


- Облік індивідуальних особливостей і схильностей дитини при розподілі трудових доручень;

- Заохочення старанного виконання доручень, прояви самостійності та ініціативи;


- Чергування праці і відпочинку, а також різних видів праці в режимі дня дошкільника.